Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи
Джін Шарп

Передмова

Протягом багатьох років автора цих рядків хвилювало, як можна запобігти встановленню диктатури чи позбутися її. Такий інтерес частково пояснюється переконанням, що людську особистість не має права пригнічувати чи знищувати жоден режим. Переконання зміцнювалося із перечитуванням літератури про важливість дотримання прав людини, про природу диктатури (від Арістотеля до аналізу тоталітаризму) та її історію (особливо нацистського й сталінського режимів).

Протягом кількох років автор знайомився з людьми, які жили й страждали при правлінні нацистів, пройшли через концентраційні табори. У Норвегії ми познайомилися з тими, хто боровся з фашистами і вижив, а також дізнались про тих, хто загинув. Ми розмовляли з євреями, яким вдалося уникнути фашистських лабетів, а також людьми, які допомагали рятувати їх.

Відомості про терор комуністичного правління у різних країнах переважно зібрані з літератури й меншою мірою – шляхом особистих контактів. Наслідки правління цих режимів видаються авторові тим більш жахливими, що диктатура встановлювалася під гаслами звільнення від гноблення та експлуатації.

За останні десятиріччя справжнє обличчя сучасних диктатур у таких країнах, як Панама, Польща, Чилі, Тибет і Бірма, відкрилось завдяки зустрічам з людьми, що приїхали з цих країн. Від жителів Тибету, які боролися з китайською комуністичною агресією, росіян, очевидців і учасників перевороту у серпні 1991 р., тайців, які мирним шляхом запобігли поверненню до військового правління, ми отримували свідчення підступної природи диктатури.

Почуття гніву та обурення жорстокістю, а також захоплення спокійним героїзмом хоробрих чоловіків і жінок зміцнились після відвідання місць, в яких небезпека усе ще залишалася великою, але спротив хоробрих тривав. Це поїздки до Панами під час правління Норьєги, до Вільнюса (Литва) у період радянських репресій, відвідання площі Тяньаньминь у Пекіні під час святкової демонстрації свободи й у ту страшну ніч, коли на неї вперше були введені броньовані машини піхоти, а також штабу демократичної опозиції “визволеної Бірми” у джунглях Мейнерплау.

Автору довелося також відвідати місця, де загинули люди, наприклад, телевізійну вежу й кладовище у Вільнюсі, громадський парк у Ризі, де розстрілювали людей, центр Феррари у північній Італії, де фашисти розстріляли членів руху опору, а також стояти біля ями-могили у Мейнерплау, заповненої тілами людей, які загинули надто молодими. Сумно думати, що будь-яка диктатура залишає по собі стільки смертей і руйнувань.

Почуття стурбованості й набутий досвід утвердили віру в можливість запобігти наступу тиранії. Боротьба проти диктатури може бути успішною і без масового взаємного знищення. Диктатуру можна перемогти, водночас не допустивши, щоб з попелу постала нова.

Ми спробували ретельно обміркувати найбільш ефективні способи успішного повалення диктатури за мінімальних страждань та жертв. При цьому ми спиралися на результати багаторічного вивчення диктатур, рухів опору, революцій, політичної думки, систем правління, і, особливо, дієвої ненасильницької боротьби.

Як наслідок з’явилося це видання. І хоч воно далеке від досконалості, все ж, сподіваємось, надасть допомогу в організації й плануванні визвольних рухів, які від цього стануть більш потужними та ефективними.

Основну увагу навмисно зосереджено на загальних проблемах повалення диктатури й недопущення нової. Автор не береться аналізувати реалії та давати поради стосовно якоїсь конкретної країни, однак сподівається, що цей загальний аналіз може виявитися корисним для людей з, на жаль, надто багатьох країн, які опинились віч-на-віч з диктаторськими режимами. Вони самі повинні оцінити можливість застосування цього аналізу до своєї ситуації і ступінь придатності даних рекомендацій для їхньої боротьби за звільнення.

Автор висловлює подяку за допомогу у написанні і публікації цієї праці: Брюсу Дженкінсу, особливому помічнику автора – за неоціненний внесок у визначення головних проблем у формі і наповненні дослідження, а також за доречні рекомендації більш енергійно та чітко висвітлювати проблемні аспекти (особливо стосовно стратегії), за допомогу у структурній реорганізації та внесення редакторських правок; за допомогу в редагуванні Стівену Коуді; д-ру Крістоферу Круглеру й Роберту Хелві – за важливі критичні зауваження і поради; д-ру Хейзел Макферсон й д-ру Патриції Паркмен – за надану інформацію про боротьбу, відповідно, в Африці й Латинській Америці.

Попри значний внесок цих людей, відповідальність за аналіз і висновки автор бере на себе.

У ході аналізу жодного разу не стверджується, що боротьба з диктатурою є справою легкою, яка не вимагає жертв. Будь-які форми боротьби криють в собі труднощі і втрати. Природно, що протистояння диктаторам вимагатиме жертв. Однак автор сподівається, що цей аналіз стане стимулом для лідерів руху опору при виробленні стратегії, здатної зміцнити його і водночас мінімізувати втрати.

Цей аналіз також не дає підстав стверджувати, що після повалення конкретної форми диктатури враз щезнуть усі проблеми. Повалення режиму не приводить до Утопії. Навпаки, воно відкриває можливості для наполегливої і тривалої роботи, спрямованої на створення більш справедливих соціальних, економічних й політичних умов та усунення всіх інших форм несправедливості й гноблення. Автор сподівається, що коротке ознайомлення зі шляхами повалення диктатури може виявитись корисним усюди, де народ перебуває під гнітом і має бажання звільнитися.

Джін Шарп

6 жовтня 1993 року
Інститут ім. Альберта Ейнштейна 427 Newbury Street
Boston, Massachusetts 02115-1801 USA

Повний текст ви зможете знайти в додатку.